Перша світова війна стала тим явищем світової історії, яка з неймовірною силою висвітлила проблему людського існування, насамперед людини в окопах. Ця проблема логічно пов’язана з особливостями цієї війни, які суттєво відрізняють її від усіх попередніх війн. Невипадково, що інтерес до солдатського життя в окопі, серед інтелектуальної частини суспільства, з’явився одразу після початку світового конфлікту. Так, зокрема, ще на початку війни відомий журналіст Микола Олігер говорив про те, що війна “усюди висуває вперед людину, яскраво освітлює її до останньої риси” [1]. Автор брошури “Война прежде и теперь” П. Бурський писав: “На війні завжди, в усі часи, головне значення набуває моральний дух військ, який перебуває в безпосередній залежності до віку нації, що яскраво підкреслює історія воєнного мистецтва з найдавніших часів до сучасності” [2]. Праць, присвячених соціально – психологічним аспектам війни, в українській історіографії майже немає. Серед російських дослідників можна виділити працю Е. С. Сенявської [3]. Головною темою праці є — людина в екстремальних умовах війни, її думки, почуття, поведінка. Інша фундаментальна праця, що варта нашої уваги, це монографія О.С. Пор-шевої [4]. У монографії розглядається менталітет та соціальна поведінка робітників, селян і солдат в Росії під час Великої війни, основні чинники та характер еволюції менталітету в цей період.
Крім монографій були видані збірники матеріалів, які обговорювали проблеми війни на різноманітних конференціях, круглих столах. Певний інтерес уявляє собою збірник під назвою “Человек и война: Война как явление культуры” [5]. У цьому збірнику російські та німецькі автори аналізують малодосліджувальні аспекти війни у соціокультурному вимірі. Найбільшу увагу було приділено висвітленню проблем сприйняття війни безпосередньо її учасниками та свідками, а також механізмам трансформації досвіду війни і його використання в інших історичних умовах. Дослідження соціально – психологічних аспектів Великої війни 1914 – 1918 рр. продовжується. У доповіді зроблена спроба розглянути деякі психологічні аспекти перебування солдата російської армії на фронті під час Першої світової війни.
Серед багатьох чинників, які визначали особливості солдатського життя в окопі, було загострення почуттів. На це вказують свідчення безпосередніх часників війни. Зокрема, командир полку, який перебував на фронті, переказав братові свої відчуття у листі, в якому писав: “Нерви від безперервного перебування у боях протягом одинадцяти місяців виснажилися, стали тонкими, миттєво сприймають кожний поштовх, кожне тихе віяння ” [6].
“Війна виробила звичку спати при будь-якому шумі, навіть під час гуркотіння гармат, і водночас навчила миттєво прокидатися від самого тихого безпосереднього звертання до себе”, — пригадував учасник першої світової війни, полковник Г. Н. Чемоданов [7].
Іншим аспектом, що визначав душевний стан солдата в окопі й який тісно пов’язаний с першим, є своєрідна “повага” до дрібниць життя. Стан небезпеки, масштабність подій, незвичність ситуації посилювали бажання знайти порятунок в звичних, традиційних цінностях, які б нагадували мирне, безпечне життя. Це була своєрідна втеча від війни, спроба знайти примирення з жорстокістю. Невипадково один сучасник тих трагічних подій, поетично відмітив, що навіть жорстокість війни пізнавалася не під вогнем артилерії і не під час атаки, а саме тоді, коли “жайворонок співає про радість життя” [8]. Іншій учасник війни, відомий російський філософ Федір Степун писав про те, що на війні такі звичні речі як “свічка, тінь, чорнила, перо, стіл сприймаються також як в мирній обстановці квіти, вірші і музика, як провісники не нашого світу” [9]. Схожі думки і відчуття можна було спостерігати не лише в російських окопах. Так, відомий німецький письменник Еріх Марія Ремарк, солдат першої світової війни, який перебував на західному фронті і на власні очі бачив численні страждання, смерть, відчай, пізніше писав, що біда зближує людей, а постійний психологічний пресинг пов’язаний з необхідністювбивати і можливістю бути вбитими цей стан: “загострював почуття прекрасного і рідного. І тому все навкруги сприймалося так гостро і по-новому; червоні маки і ситна їжа, цигарки і літній вітерець“ [10].
Поль Лентьє, 22-річний артилерист, який загинув в одному із лотарінгських боїв, писав у листі: “Я ніколи не передбачав, що щастя складається і в тому, щоб дихати і в тому, щоби бачити сонце і в тому, щоби страждати… Якщо я доживу до кінця війни, я зможу скористатися власним неповторним життям, як чистою і свіжою водою…” [11]. Отже, перебуваючи у стані постійної психологічної напруги людина на фронті, усе сприймала гостро. Воєнна обстановка, небезпечні для життя умови надзвичайно загострювали психічні процеси, зокрема увагу та мислення. Саме тому дрібниці для солдат на фронті перетворювалися на важливий позитивний психологічний чинник, який різко підкреслював цінність життя. З дрібниць складалася повсякденність солдатського існування, вони ставали для солдата такими ж важливими, як і трагічні події.
Включення людини в реальні бойові умови, в небезпечну для життя ситуацію, змушувало її переосмислювати оточуючий світ, призводило до різкої перебудови її основних життєвих відносин. Потрапивши до окопу солдат не сподівався, що війна виявиться такою довготривалою. Під впливом цих обставин поступово змінювалися життєві позиції і світоглядні орієнтири.
Таким чином, людина опинилася на межі тотального та індивідуального, де саме і відбувався процес формування стереотипів масової та індивідуальноїповедінки.
Важливим аспектом, що визначав лінію поведінки на фронті, є інстинкт самозбереження, який виступав механізмом захисту в ситуаціях, що загрожували здоров’ю та життю людини. З інстинктом самозбереження пов’язана проблема страху. Серед різноманітних його форм помітне місце займає паніка, яка носить переважно груповий характер. Саме тому її особливістю є здатність миттєво охоплювати великі маси людей.
Часто паніка виникала внаслідок перебільшення реальної небезпеки. Так, під час боїв у Східній Прусії в Августовських лісах в лютому 1915 р., паніку в одній із військових частин, викликали чутки, що “начебто з’явилися німецькі роз’їзди; артилерійський парк, який пересувався попереду, охопила паніка, їздові обрубали постромки і пострибали, залишивши ящики з набоями. Обози з’їхали з дороги, щоб об’їхати артилеристів, але по глибокому снігу ледве вибралися тільки легкі вози; з важких вдалося протягти за допомогою людей лише скриньку для грошей, а решта возів, у тому числі і вози з чоботами, довелося кинути” [14].
Зауважимо, що паніка супроводжувала будь-яку війну, траплялась у всіх арміях світу, в усі історичні епохи. Однак під час Першої світової війни паніка в силу тотального характеру війни часто охоплювала величезні маси людей. Позбутися паніки в реальних бойових умовах було майже неможливо, оскільки страх створював умови для її виникнення.
У листах з фронту, що зберігаються в державному архіві Самарської області Росії, часто описуються конкретні бойові дії. Наведемо уривок з одного з подібних листів: «… наступну ніч довелося йти на позиції. І ось тут німці закидали нас своєю важкою артилерією. Спочатку вибухи набоїв чинили на нас страшну моральну дію своїм страшним тріском, солдати позитивно не могли його витримувати » [16]. У чому особливості виникнення паніки саме під час Першої світової війни? Не вдаючись у деталі, зауважимо, що найбільш типовими причинами виникнення панічних настроїв виступали: страх перед новою зброєю (важка артилерія, отруйні гази, аероплани); масштаби воєнних операцій, відсутність чітких цілей та мотивацій війни, що швидко обернуло початкову ейфорію на розчарування і втому; переважно позиційний характер конфлікту, що посилювало в окопах відчуття страху і поглиблювало очікування невідомої небезпеки. Загальну картину Великої війни 1914-1918 рр. також доповнюють відчуття під час бою. Наприклад, поранені часто пригадували: “…набагато краще сам бій, що потребує діяльності, яка відволікає увагу від небезпеки і почуття самозбереження”. У декого бій міг викликати сентиментальні почуття: “Почали попадатися і вбиті, мені було соромно дивитися на їхні обличчя, начебто боявся прочитати якусь таємницю… Дивно, що у всій цій картині мене особливо вразив вигляд дикої кози, якоюсь безглуздою здавалася ця жертва, і я довго не міг відвести від неї очей”, — згадував пізніше учасник бою [17].
Згадуючи свої відчуття під час бою, поранений солдат розповідав: “Ні, страху не було, але було несвідоме бажання відволікти думку від небезпеки. Коли я пересувався перебіжками і бачив падіння біля ніг куль, я намагався пригадати: чи вистачить мені на сьогодні цигарок, чи не загубив я свою хустинку, шукав у кишені ніж, або старанно застібали ґудзик на вороті сорочки, –– взагалі намагався зайняти свій розум дрібницями, які абсолютно не відносяться до справи ” [18].
Таким чином, бій як діяльність багатьма його учасниками сприймався краще ніж бездіяльне сидіння в окопах. Зокрема, у фронтових листах осавула А. Упорнікова можна прочитати наступне: «Будь-який спокій на фронті тільки в тягість. Я нічого так не боюся, як цих тихих днів на позиції. Бездіяльність – це найгірша сторона нашого життя…» [20].
Безпосередньо під час бою людина намагалася відвернути увагу від небезпеки різними думками, дрібницями або навіть жартом – це пом’якшувало стан шоку, допомагало зменшити відчуття страху. На те, як переживали війну солдати на фронті, деякі вчені звернули увагу ще під час війни. Так, наприклад, у Петрограді в географічному товаристві дослідник І. І.Ульянов, спираючись на повідомлення газет “Речь” і ”День”, спробував подивитися на війну з психологічної точки зору, не з позиції інтелігента, а в розумінні її народом. Зібраний матеріал свідчив про те, що солдати в окопах зосереджені, мало говорять, занурені у себе, постійно щось шепочуть, інколи моляться, не звертаючи уваги ні на обстановку, ні на оточуючих. В окопах солдати часто дають собі обіцянки ніколи не обманювати, жити по правді, не вживати спиртного, поважати батька й мати. У такі хвилини, вважає вчений, начебто споруджується міст до переродження людини, момент перемоги духу. Про все це, зазначає Ульянов, солдати говорять досить обережно, і лише в листах до рідних можна частково побачити цей процес переродження особистості. На підставі зібраного матеріалу дослідник дійшов висновку, що підготовка до внутрішнього переродження відбувалася в безпосередній бойовій обстановці—в окопах [21]. Війна вимагала філософського осмислення трагічних подій. Федір Степун у своєму листі до артилерійської батареї, де він служив, писав про спорідненість війни й любові: «Любов і війну споріднюють збентежуюча незвичність як однієї, так й іншої та безпосереднє ставлення обох щодо останньої таємниці життя, до смерті» [22].
Настрої під час війни можуть коливатися від спалаху патріотизму до апатії та байдужості, а також різкого неприйняття війни, пацифістських і антиурядових настроїв в суспільстві. Так, наприклад, на початку Першої світової війни багато молодих офіцерів самовільно покидали тилові частини, щоби дістатися фронту [23].
Кореспонденти на шпальтах своїх видань в перші тижні війни малювали картини тягот солдатського життя у дусі пригодницького жанру. Наприклад, «Русский инвалид» змальовував похідно-бойове життя як славетне де немає нудьги, меланхолії, де їжа та відпочинок – розкіш, а справжньою насолодою є солом’яне ліжко в селянській хатинці і чай [25] . Отже, на перших порах, солдати були налаштовані вкрай рішуче, вони готові були вести війну до перемоги. З патріотичними почуттями тісно пов’язана така психологічна риса як безстрашність, що включає поняття: героїзм, сміливість, відвага, хоробрість, почуття обов’язку.
Героїзм може проявитися як результат паніки, так і свідомої волі. Серед багатьох причин патріотичної ейфорії можна назвати «привабливість війни». Зокрема осавула А. Упорнікова війна приваблювала своєю грандіозністю і сильними хвилюваннями [26].
Отже, поруч з ейфорією, на початку війни почало формуватися розчарування нею. Особливо це стало помітно після невдач російської армії в 1915 році, а практично масове невдоволення війною набуло в 1916 році.
Для підтвердження наведемо листи солдат з фронту. Зокрема, солдат пише в 1915 р. “Тепер йдемо вглиб Росії, власне, не йдемо, а біжимо. Німець настигає нас. Де зупинимося не відомо. Здається, до Москви тікатимемо або до Уралу. Ця війна гірше за японську. Ту пропили, а цю продали. Є чутки, ніби германці, відпускаючи перев’язаних поранених, говорили «Навіщо ви чините опір, відступайте без бою» [29]. Серед солдатських мас поширювалася думка, що причина поразок на фронті криється у зраді, бажанні збагатіти на війні, свавіллі та байдужості чиновників до інтересів держави [30].
Все менше патріотизму відчувалося і серед поранених офіцерів. Після одужання вони поверталися на бойові позиції вже без будь-якого бажання, лише по обов’язку служби. Розчарування поглиблювалось тим, що людей не жаліли абсолютно, часто посилали на безглузду смерть, знаючи чисельну перевагу ворога [32].
Будь-яка війна супроводжується масовим насиллям. Виключенням не була і Перша світова війна, під час якої означені риси набули тотального характеру. До негативних рис поведінки, насамперед, слід віднести жорстокість, тортури, мародерство тощо. Безпосередньо під час бою ненависть до ворога, гнів, лють, набували неймовірних розмірів. Смерть товариша, особливо першого вбитого, залишала у душі бійців сильне враження. Відразу виникало почуття злоби й бажання помститися за вбитих. Саме цим пояснюються несвоєчасні штикові удари, недостатньо підготовлені вогнем і розпочаті з неймовірно великих відстаней від ворога. Невидимий ворог, а також порожнеча поля бою призводила до сумного враження. Якщо ворог поруч, то люди атакували, навіть не дочекавшись команди, вони перетворюються у звірів, і не бачать перед собою нічого, крім безформної маси” [33]. Один російський офіцер свідчив, що у вирішальний період операції людина іноді втрачала здатність розуміти власні дії і переходила у стан, подібний до божевілля [34]. Природно, що жорстокість та агресивність знайшли свій деструктивний вихід у війні 1914-1918 рр. Величезний парадокс, за словами дослідника В. Кайтукова, полягає у тому, що сутність людини єдина і незмінна у всі часи “при усіх соціальних реаліях, при усіх системах правління” [35].
Отже, ми можемо дійти висновку про винятково важливу роль морально-психологічного чинника в поведінці людини на фронті. Перша світова війна, як тотальне протиборство, призвела до того, що люди звикли до жорстокості, що стала повсякденним явищем. Саме під впливом особливостей Першої світової війни, людина на фронті була вимушена балансувати між масовим і одиничним; між довготривалою нудьгою в окопах і діяльністю під час бою. Серед визначальних елементів мотивацій солдата в окопі була діяльність, яка, з одного боку, відволікала солдат від нудьги та допомагала переборювати відчуття страху, а з другого, провокувала певні патріотичні настрої і створювала своєрідну привабливість війни. Бездіяльність, довготривале сидіння в окопах, навпаки, породжували песимістичні настрої, розчарування війною, агресивність.
Примітки:
2. Бурский П. Д. Война прежде и теперь. — М.: Типография т-ва И.Д. Сытина, 1916. – С. 52.
3. Сенявская Е. С. Психология войны в ХХ веке: исторический опыт Росии. – М.: РОССПЕН, 1999 – 383 с.
4. Поршнева О.С. Менталитет и социальное поведение рабочих, крестьян и солдат России в период первой мировой войны (1914 – март 1918).-Екатеринбург: УрО РАН, 2000.- 415 с.
5. Человек и война (Война как явление культурі). Сборник статей. – М.:
АИРО – ХХ, 2001. – 480 с.
6. Новое время. – 1915. – № 141. – С. 2
7. Сенявская Е. С. Вказ. праця. – С. 75
8. Перед подлинным лицом смерти. Из траншейных переживаний // Бюллетень литературы и жизни. – 916/17.-№ 10 (январь – февраль). – С. 528 — 531.
9. Степун Ф. Спасение Германии в России. Спасение России в Германии // Родина. – 1993. – № 8/9. – С. 50.
10. Ремарк Э. На западном фронте без перемен. – М., 1991. – С. 13
11. Бюлетень литературы и жизни. – 1915/1917. – № 10. – С.530
12. Цвейг С. Вчерашний мир. – М.: 1991. – С. 231.
13. Лемке М. 250 дней в царской ставке // Первая мировая. Воспоминания, репортажи, очерки, документи. – М.,1989. – С. 401 — 403
14. История войн : Белолипецкий В. Е. Зимние действия пехотного полка в Августовских лесах. 1915 год // Проект «Военная литература»: militera.lib.ru/h/belolipetsky/index.html
15. Зарако Б. Ночной бой // Военный вестник. – 1940. – № 4. – С. 21.
16. Локтева Н. А. Фронтовые письма как источник для изучения морального духа солдат Первой мировой войны (по документам госархива Самарской области) // Последняя война Росийськой империи: Россия, мир накануне, в ходе и после Первой мировой войны по документам российських и зарубежных архивов: материалы Международной научной конференцыи 7-8 сентября 2004 года. – М.: Наука, 2006. – С. 100 -106.
17. Киевлянин. – 1915. – № 138.
18. Там само.
19. Русский инвалид. – 1914. – № 287. – С.4.
20. ”Я ничего так сильно не боюсь, как … тихих дней на позиции”: Фронтовые письма есаула А. А. Упорникова периода Первой мировой войны // Военно-исторический журнал. – 2007. – № 3. – C. 49 — 50
21. Мысли, вопросы, темы современности // Бюллетень литературы и жизни. – 1915/16. – № 15-16. – С.764.
22. Степун Ф. Бывшее и несбывшееся. – СПб: Изд-во «Алетея», Издательская группа «Прогресс» — «Литера», 1994. – С. 296
23. РГВИА. – Ф. 2019. – Оп. 2. – Д.19. – Л. 265-287.
24. Психоневрологический вестник. – 1917. – № 1
25. Голиков Т. С войны // Русский инвалид. – 1914. – № 275 (29 ноября).– С. 4
26.”Я ничего так сильно не боюсь, как … тихих дней на позиции”. – С.51
27. Новое время. – 1915. – 22 июня
28. Ильин-Женевский А.Ф. Почему солдаты и матросы стали под знамёна октября. (Письма солдат и матросов в редакции большевицких газет 1917). – Л.: Ленинградское изд-во, 1938. – С. 16
29. [Из письма солдата] Алексею Николаевичу Соловьеву // Политические партии и общество в России 1914-1917 гг. – М., 2000. С. 197
30. ЦДІАУ. – Ф. 385. – Оп.2. – Спр.63. – арк. 268
31. ЦДІАУ. – Ф. 385. – Оп.2. – Спр.63. – арк. 312
32. Русская армия и её особенности // Бюллетень литературы и жизни. – 1915/16. – № 2. – С. 92 — 96
33. Боевые впечатления офицера // Военный сборник. – 1914. – № 8. – С. 211-214.
34. Русская армия и ее особенности. Вказ. праця. – С. 93
35. Кайтуков В. М. Эволюция диктата: опыты психофизиологии истории. – М.: Наука, 1993. – С. 3
(Оригінал статті див.: Перша світова війна та проблеми державотворення у Центральній та Східній Європі (до 90-річчя закінчення Першої світової війни): матеріали міжн. наук. конф. (Чернівці, 29-30- жовтня 2008 р.). — Чернівці: ЧНУ, 2009. — С. 170-178)
ДЖЕРЕЛО: ==> CHEremosh3000
Оставить комментарий